Інвестору

Порядок в’їзду, виїзду і перебування іноземних громадян в Україні знаходиться під суворим державним контролем. Головна мета — захист країни від нелегальної міграції, міжнародного тероризму та інших негараздів. Іноземці в'їжджають в Україну і виїжджають з України через пункти пропуску на державному кордоні за національним паспортом i у разі наявності візи, якщо інший порядок в'їзду не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Громадянам багатьох країн не потрібна віза для перебування до 90 днів протягом будь-якого 180-денного періоду (загалом не більше 180 днів на рік). Детальну інформацію про режим в’їзду іноземців до України у розрізі країн та вимоги щодо формлення віз можна знайти на веб-сайті Міністерства закордонних справ України, зокрема за посиланням >>>

У грудні 2019 року Україна запровадила платформу для оформлення е-візи, де громадяни 52 країн мають змогу отримати візи в режимі онлайн. Існує три типи віз:

1 транзитні візи (тип «В»). Візи типу «В» підлягають видачі, якщо кожен транзитний період не перевищує 5 днів. Транзитні візи оформлюються як одно-, дво- та багаторазові та діють протягом не більше 1 року

2 короткострокові візи (тип «C») підлягають видачі на період, який не перевищує 90 днів протягом 180 днів. Візи типу «С» оформляються як одно-, дво- та багаторазові візи, що діють на період від 6 місяців до 5 років

3 довгострокові візи (тип «D») підлягають видачі з метою оформлення посвідки на тимчасове проживання, яка надає право перебувати в Україні більше ніж 90 днів. Візи типу «D» оформляються лише як багаторазові візи.

З 01.11.2020 українські е-Візи видаються так:

— термінове оформлення е-Візи — 1 робочий день, а звичайне — 3 робочі дні;
— на додаток до існуючої разової е-Візи з’явився новий тип віз: е-Віза для дворазового в’їзду;
— консульський збір за разову е-Візу становитиме 20 дол. США, за дворазову — 30 дол. США.

Іноземні громадяни, які проживають в Україні на законних підставах, користуються такими ж правами щодо працевлаштування, як і громадяни України. Для працевлаштування іноземного громадянина роботодавець повинен отримати дозвіл на використання праці іноземців, виданий центром зайнятості, за винятком випадків, коли такий працівник має посвідку на постійне проживання в Україні.

Якщо працівник працевлаштований у представництві іноземної компанії, дозвіл на використання праці іноземців не вимагається.

Як правило, дозвіл на використання праці іноземців видається строком на 1 рік. Дозвіл на більш тривалий строк — до 3 років, може бути наданий засновникам юридичних осіб в Україні, ІТ-спеціалістам та високооплачуваним професіоналам, чия щомісячна зарплата перевищує 50 мінімальних зарплат, встановлених для громадян України (300 тис гривень з 1 січня 2021 року).

Україна надає можливість швидкої і простої процедури реєстрації бізнесу, незалежно від того, українським ви є інвестором чи іноземним. Ви можете створювати нові підприємства, які на 100 % належатимуть вам; відкривати філії та інші відокремлені підрозділи своєї компанії; придбавати українські підприємства, які вже діють, або створювати спільні підприємства з українськими юридичними й фізичними особами.

Постійна модернізація корпоративного права України наближає нормативну базу до світових стандартів та надає інвесторам загальновідомі і прозорі інструменти. Законодавство України передбачає створення широкого кола міжнародно визнаних бізнес-структур, включаючи:
– Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ)
– Публічні акціонерні товариства (ПАТ)
– Приватні акціонерні товариства (ПрАТ)
– Спільні підприємства
– Представництва

Найпопулярнішою формою організації бізнесу в Україні є товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ), яке приблизно еквівалентно компанії типу LLC у Великобританії або GmbH у Німеччині. Переваги ТОВ в тому, що це дуже гнучка форма організації бізнесу, використання якої потребує мінімальних витрат — вартість послуг юридичних компаній із розроблення засновницьких документів ТОВ і проведення реєстраційних процедур протягом одного тижня становить менш як € 100.

Головна відмінність ПАТ від ПрАТ полягає в тому, що публічному акціонерному товариству дозволено здійснювати публічне розміщення акцій із пропозицією, що може бути адресована більш ніж 100 фізичним і/або юридичним особам, крім акціонерів товариства, і при цьому акціонери емітента не мають переважного права на придбання розміщуваних акцій. Натомість ПрАТ дозволено розподіляти свої акції лише через приватні пропозиції.

Крім зазначених типів компаній, в Україні є й інші види юридичних осіб, але на практиці ці форми для реалізації інвестиційних проєктів використовуються зрідка.
Рішення щодо того, яка структура є правильною для компанії, слід приймати спільно з українським юридичним радником.
Після прийняття рішення інвесторами про те, який тип організації найбільше відповідає їхнім цілям, доведеться пройти процедуру реєстрації. Процедура реєстрації, потрібні документи, відповідні компетентні органи та строки різняться залежно від типу компанії.

ТОВ можна зареєструвати онлайн через спеціальний веб-портал Міністерства юстиції. Реєстрація в режимі онлайн і офлайн займає до 24 годин і є безкоштовною.

Засновники АТ також повинні надати пакет документів до Міністерства юстиції. Перед цим приватне розміщення акцій необхідно зареєструвати у Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка також затверджує результати приватного розміщення акцій та видає засновникам АТ свідоцтва про право власності на акції. Загальний процес реєстрації АТ зазвичай триває до 3 місяців.

На відміну від ТОВ або АТ, представництво реєструється в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Державне мито складає 2500 доларів США, а процес реєстрації займає до 60 робочих днів. Заявка на реєстрацію складається із заповненої анкети, документа, що підтверджує реєстрацію материнської компанії та довідки з банку щодо стану рахунків материнської компанії.

Ліцензії та дозволи

В Україні провадження певних видів господарської діяльності у сфері туризму потребує отримання від уповноваженого державою органу ліцензії або іншого дозвільного документу.

Ліцензуванню підлягає:

– роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним;

– туроператорська діяльність;

– перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним, залізничним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом;

– перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським транспортом;

– перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом;

– діяльність на ринку азартних ігор;

Для кожного виду діяльності державою встановлено окремі ліцензійні умови, які зобовязується виконувати здобувач ліцензії.

В Україні забороняється надавати послуги з розміщення без наявності свідоцтва про встановлення відповідної категорії. Категорії готелям встановлюються за результатами добровільної сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання) та оцінювання відповідності готелів вимогам певної категорії. Роботи з оцінювання готелів виконуються згідно вимог ДСТУ4269:2003 "Послуги туристичні. Класифікація готелів".

Інтелектуальна власність

Згідно з Конституцією України «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».

Законодавство України щодо захисту права інтелектуальної власності відповідає вимогам Світової організації торгівлі та захищає:
— авторські права (твори в галузі науки, літератури й мистецтва);
— суміжні права (виконання твору, виробництво фонограм, відеограм, оприлюднення передач організацій мовлення);
— права промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, географічні зазначення походження товарів, сорти рослин і породи тварин, топографії інтегральних мікросхем, комерційні таємниці).

Відносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі — знак) в Україні регулюються Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” (далі — Закон).

Знак – позначення, яке вирізняє товари та послуги одних осіб серед таких самих або споріднених з ними товарів і послуг інших осіб. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Свідоцтво України на знак для товарів і послуг є офіційним охоронним документом, який видається від імені держави уповноваженим на це органом — Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Право на одержання свідоцтва має будь-яка фізична або юридична особа, об`єднання осіб або їх правонаступники. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки й продовжується за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору, у всатновленому законодавством порядку. Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

Свідоцтво України на знак для товарів і послуг надає його власнику право використовувати знак, а також виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак, виключне право розпоряджатися правом на знак.

Вимоги до заявки встановлені статтею 7 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та виданими на його основі Правилами складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва на знак для товарів і послуг, затвердженими наказом Державного патентного відомства України № 72 від 20.08.97 та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України за № 416/2220 від 22.09.1997 (далі – Правила).
Заявка подається особою, яка бажає одержати свідоцтво, безпосередньо до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (далі — Укрпатент) – уповноваженого закладу експертизи.

Заявка – це сукупність документів, необхідних для видачі свідоцтва. Заявка складається українською мовою й повинна стосуватися одного знака та містити:
– заяву про реєстрацію знака, у якій обов’язково зазначаються відомості про заявника та його адреса;
зображення знака, який заявляється;
– перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП).
Якщо заявник просить про охорону кольору чи поєднання кольорів як відрізняльної ознаки свого знака, то він повинен:
– заявити про це та вказати в заяві колір чи поєднання кольорів;
– подати в заявці кольорові зображення знака.

Форма заявки наведена в додатку до Правил. За подання заявки сплачується збір у строки, встановлені пунктом 8 статті 7 Закону, відповідно до Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року за № 1716 (далі – Порядок). Розмір збору за подання заявки на знак для товарів і послуг визначається відповідно до кодів 40100 та 40200 додатку до Порядку на підставі вмісту матеріалів заявки, одержаних Укрпатентом на дату її подання.

Експертиза заявки проводиться відповідно до статті 10 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та Правил і складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті). Після проведення формальної експертизи, під час якої заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам статті 7 Закону та встановлюється дата її подання, проводиться кваліфікаційна експертиза заявки, під час якої перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони. Кінцеві результати експертизи заявки, яка не відкликана й не вважається такою, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження його Мінекономрозвитку. На підставі такого висновку Мінекономрозвитку приймає рішення про реєстрацію знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг або про відмову в реєстрації знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг, або про реєстрацію знака щодо частини зазначених у заявці товарів і послуг та відмову в реєстрації знака для іншої частини зазначених у заявці товарів і послуг. Рішення за заявкою надсилається заявнику.

На підставі рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва й збору за публікацію про його видачу відомості про видачу свідоцтва, визначені в установленому порядку, публікуються в офіційному бюлетені “Промислова власність”. Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про реєстрацію знака. Одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Мінекономрозвитку здійснює державну реєстрацію знака, для чого вносить до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відповідні відомості.

Концессія
Правова база України для державно-приватних проектів впорядкована Законом України «Про концесію», прийнятим у 2019 році та розробленим відповідно до кращих міжнародних практик.
Відповідно до нової процедури, ініціювати концесію можуть органи державної влади, державні підприємства та самі інвестори. Для ініціювання концесійного конкурсу потенційні інвестори повинні подати пропозицію про концесію, включно з концептуальною запискою та техніко-економічним обґрунтуванням, підготовленими відповідно до методики проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства, до органу управління певним активом.
Приватизація
Законодавство, що регулює приватизацію в Україні — Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» та постанова Кабінету міністрів України від 10.05.2018 № 432 «Про затвердження Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об’єктів малої приватизації». Приватизація – платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних або юридичних осіб.

Головна мета приватизації:
– Залучення прямих інвестицій та інвесторів, як з Україні, так і з інших країн.
– Залучення додаткових надходжень до бюджету як від продажу, так і, у подальшому, від податкових надходжень від бізнесу.
– Покращення показників роботи підприємств або якості користування майном через пошук ефективного власника.
– Модернізація виробництва або перепрофілювання об’єктів та створення нових робочих місць.

В Україні не приватизуються:
– Підприємства, що забезпечують безпеку держави.
– Підприємства, що є природними монополіями.
– Підприємства, що мають важливе значення для суспільства або чиї послуги/товари не можуть виконуватися приватним бізнесом.

Переваги для інвесторів:
– прозорість та доступність інформації про всі активи, наявні для приватизації, а також процедури, що передбачають відкриті торги через онлайн-платформу та участь незалежних експертів;
– можливість укладати договір купівлі-продажу згідно англійського права.
Усі активи, що доступні для приватизації, внесені в онлайн-каталог та поділяються на дві групи:
– малі (коштують менше, ніж 250 млн грн), їх можна придбати через онлайн-платформу ProZorro.Sales, яка забезпечує найвищий рівень прозорості процедури приватизації;
– великі (коштують більше, ніж 250 млн грн), продаються за допомогою незалежних професійних радників, які готують актив до приватизації та шукають потенційних інвесторів для аукціону.

Усю необхідну інформацію про приватизацію можна знайти на веб-сайті Фонду державного майна України за посиланням >>>

Україна — країна ринкової економіки. Саме конкуренція — вільне змагання підприємців із метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими — створює ряд важливих умов для успішного розвитку суспільства. В економічній сфері конкуренція є передумовою оптимального розподілу обмежених суспільних ресурсів, їх максимально ефективного використання кожним окремим виробником, передумовою науково-технічного прогресу. Українське законодавство про захист економічної конкуренції передбачає спеціальні правові механізми, спрямовані на запобігання антиконкурентним узгодженим діям підприємців, антиконкурентним діям державних органів, монополізації товарних ринків.

Основу цих механізмів становлять три види контролю, який здійснює Антимонопольний комітет України:
– контроль за узгодженими діями суб’єктів господарювання, метою якого є недопущення антиконкурентних змов підприємців;
– контроль за концентрацією суб’єктів господарювання, покликаний запобігати появі на ринку монопольних утворень у разі злиття чи приєднання підприємств, створення нових підприємств, набуття корпоративних прав або набуття контролю одного суб’єкта господарювання над іншим у будь-який спосіб;
– контроль за антиконкурентними діями органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління й контролю.

Отже, інвесторам, які планують в Україні концентрацію суб’єктів господарювання, необхідно отримати на це дозвіл в Антимонопольному комітеті України.

Усі податки та збори, ставки, пільги, правила, а також порядок та механізми оцінки та сплати податків визначені в Податковому кодексі України. Система оподаткування складається із загальнодержавних і місцевих податків та зборів. Ключові платежі для більшості підприємств, які перебувають на загальній системі оподаткування, такі: 

1. Податок на прибуток підприємств
Суб’єкти господарювання-резиденти, іноземні юридичні особи, які отримують прибуток з джерелом походження з України та постійні представництва іноземних підприємств мають сплатити податок у розмірі 18%. Такий податок визначається відповідно до фінансової звітності підприємства згідно з національними положеннями бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Іноземна організація несе відповідальність за сплату податку щодо всіх доходів, з джерелом походження з України, включно з виплатами відсотків, дивідендів та роялті.

Відповідно до Податкового кодексу України доходи, отримані нерезидентом з джерелом їх походження з України, можуть обкладатися спеціальним податком у розмірі 15%. Податок утримується резидентом або постійним представництвом іноземного суб’єкта з суми будь-якого доходу з джерелом його походження в Україні, якщо інше не передбачено діючою двосторонньою угодою про уникнення подвійного оподаткування. Україна уклала більше ніж 70 двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування.

2. Податок на додану вартість (ПДВ)
Продаж товарів (послуг) в межах митної території України, імпорт товарів на митну територію України та експорт товарів за межі митної території України обкладаються ПДВ. Базова ставка ПДВ становить 20% від договірної вартості відповідних товарів (послуг).

3. Земельний податок
Податок, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок. Плата за землю землекористувачами складє 0,1–12 % від нормативної грошової оцінки використовуваної земельної ділянки (установлює орган місцевого самоврядування.

4. Податок на оплату праці
Загальна ставка податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), що застосовується майже до всього доходу, отриманого фізичною особою-резидентом в Україні, становить 18%.

Додатковий військовий збір у розмірі 1,5% стягується з доходу, що підлягає оподаткуванню ПДФО.

Роботодавці також зобов’язані сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування працівників у розмірі 22% до Державного пенсійного фонду.

Максимальна база нарахування ЄСВ складає 15 розмірів мінімальної заробітної плати (з 1 січня по 30 листопада – 90000 (6000 грн*15), з 1 по 31 грудня – 97500 (6500 грн *15).
Крім загальної системи оподаткування, в Україні також діє спрощена система оподаткування, згідно з якою підприємства сплачують єдиний податок, що становить:
- 3 % від суми доходу — у разі сплати ПДВ;
- 5 % від суми доходу — у разі, якщо підприємство не є платником ПДВ.

Митне регулювання

Вигідне географічне положення України на шляху основних транспортних потоків, вихід до моря, наявність розвинутої мережі автомобільних і залізничних доріг, підвищена увага, яку за останні роки приділяла Україна розвитку, удосконаленню та приведенню свого законодавства з питань державної митної справи у відповідність з міжнародними угодами і конвенціями, надає нам всі необхідні передумови для зай¬няття чільного місця серед основних торговельних та транзитних країн світу.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарiв, що перемiщуються через митний кордон України, митнi режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та перемiщення через територiю України транзитом окремих видiв товарiв визначаються Митним кодексом та iншими законами України. Митне оформлення товарів може здійснюватися на будь-якій митниці незалежно від місця реєстрації імпортера. Суб’єкт господарювання повинен пройти акредитацію в місцевих митних органах для здійснення імпортно-експортних операцій. Основним документом, необхідним для митного оформлення товарів, є митна декларація, подана імпортером або митним брокером.

Імпортери можуть декларувати товари до того, як товари потрапляють на митну територію України або до того, як товари будуть доставлені до місць митного оформлення шляхом подання попередньої митної декларації. Імпорт товарів на митну територію України оподатковується ПДВ за ставкою 20%.

Питання ведення бухгалтерського обліку в Україні врегульовано Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, розробленими на основі Міжнародних стандартів фінансової звітності та законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку.
За ведення обліку на підприємстві відповідає бухгалтер, а директор, як уповноважена особа власника, відповідає за організацію обліку. Підприємства в Україні мають право доручати ведення бухгалтерського обліку не тільки власним штатним працівникам, а й зовнішнім виконавцям на договірних засадах. Такі послуги для підприємств на початковій фазі становлення з невеликим обсягом операцій коштують зазвичай близько € 100 на місяць.

Національний банк України проводить грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, здійснює валютне регулювання, а також встановлює правила проведення банківських операцій.

Українська національна валюта, гривня – єдиний законний платіжний засіб на території України, який приймається без будь-яких обмежень. Операції з іноземними інвестиціями в Україні та репатріація дивідендів та інших інвестиційних прибутків входять до переліку операцій, дозволених в іноземній валюті. Операції між українськими громадянами та іноземними громадянами можуть здійснюватися як у гривні, так і в іноземній валюті.

Розрахунки на території України можна проводити як у готівковій, так і в безготівковій формах. Для ведення господарської діяльності підприємства, що працюють на території України, відкривають рахунки у гривнях та іноземній валюті в банках, які своєю чергою мають кореспондентські рахунки в Національному банку України та інших банках в Україні й за кордоном, здійснюючи фінансові трансакції за допомогою системи BankID Національного банку України та Міжнародної системи грошових переказів SWIFT. Тарифи на надсилання SWIFT-платежів становлять у середньому 0,5 % від суми. На території України діють міжнародні платіжні системи Visa, MasterCard, American Express, Western Union, MoneyGrаm, INTELEXPRESS, ХАЗРИ, RIA, Sigue Money Transfer, MEEST; інноваційні сервіси Apple Pay та Google Pay;

Національна платіжна система «Український платіжний простір», а також системи електронних платежів для здійснення платіжних операцій у мережі Інтернет. 8,5 тис. банківських відділень разом із мережею з 279,0 тис. торговельних платіжних терміналів і майже 20 тис. банкоматів створюють на всій території України надзвичайно зручні умови для проведення фінансових трансакцій.

В останні роки Україна зробила рішучий крок до ліберального регулювання валютних правил та прийняла у 2019 році Закон України «Про валюту та валютні операції». Основним принципом є допуск будь-яких транскордонних платежів, купівля іноземної валюти або обмін валюти, за винятком випадків прямого обмеження відповідно до законодавства. Нерезиденти користуються тими ж правами щодо операцій з іноземною валютою.